Насправді думав навіть не рецензувати цей фільм. Просто хотілось зарекомендувати його всім кому сумно. Всім кому весело. Всім хто щасливий. Всім хто хоче бути щасливим.
Але чим ближче до останньої ,фінальної сцени тим більше почав проникатись тим настроєм, на який і був запрограмованйи той фільм.
Просто в захваті від фантастичної кількості романтизму і смутку , правдивості і казковості водночас.
( читати лист до М )

п.с. Що додатково казково - 1 квітня, під-час пергляду йшов лапатий-лапатий сніг. І навіть не дивлячись на те, що перше квітня день самі знаєте чого, природа не жартувала. Так мало бути :)

Мій ранковий , себто вже обідній шлях,оскільки в мене якийсь незрозумілий часовий графік походу на пари , проходить попри елітну школу ...
І от йдучи попри ню , на вулицю якраз виринали з її тенет школярі і вихователька.
Так от ... Елітні діти і елітні виховательки, діалог :

Вихователь:-ТИ ЛЮДИНА ЧИ ТИ МАВПА ?
Школяр:-Я МАВПА.

Завіса.

Після того весь день думав про Мацевка :)

Приємна позначка мінус на термометрі пощипує щічки кожного ранку , інтенсивний холод не дає шмарклям текти, щоб сховатись та зігрітись у роті, а "монітори" в маршрутках показують хоч і один канал, та зате він настільки морозяно-красивий, що роздивлятись його цікаво цілу дорогу до ВНЗ

Автівки не потрібно мити і на них зараз не побачиш погрозливих слів "помий мене" , зате все на тих же вікнах-моніторах, в маршрутках, можна все ж помітити словесні вирази. Але от , що властиво - замість брутального слова з трьох букв там тепер пишуть "усміхнись".

Дрібниця , але яка приємна тенденція та разюча зміна у свідомості нашого підліткового суспільства : )
Хоча , було б кумедно ,якби якийсь 50-річний дядечко теж закописивши язик старанно щось відтискав на шибі : )

Прости меня, пожалуйста прости меня я так часто это говорю, но верю в Бога искренне
я измучил вас, а вы все равно со мной затащил сюда, в эту жару я благодарен вам.
Я живу только терпением вашим, верностью я молю за вас знаешь как?
Господи, пусть все будет хорошо и с самого начала всех-кто жив, кого нет, всех — у Бога мёртвых нет мама, отец, мама Жени, Марина, Дися, Лида, Володя, Галя, Лева, Артур, Андрей, Вася, Толя, Севка, Татьяна, Аркадий, Никита, Вениамин, Леонид, Ксюша.
Если сбиваюсь или забываю, то опять, с самого начала всех — Господи, пусть им всем будет хорошо, всем, кто меня любил, кем я жив, даже тем, кто ушел и забыл, пусть им всем будет хорошо Господи, дай мне сил высказать, как я их всех люблю, ведь зачем-то я жив, зачем-то они со мной. Я разберусь обязательно. Может я не умер сегодня, чтоб понять, зачем я жив. Господи, дай сил….

Вступ

Що я знаю про Висоцького ? Зізнатись, нічого конкретного не … знав…
За годину до сеансу в кінотеатрі ,щоб не було соромно перед собою, почав читати його біографію, паралельно натягуючи светрик і розшукуючи заощадження на квиток…

Інформація на сторінці cinema вказувала на те, що вільних місць залишилось не так вже й багато , а враховуючи свій попередній досвід: я – екран і порожній зал - це свідчення чогось великого.

Знаю лишень одне – Висоцький – беззаперечна особистість .

Золоті сторони медалі

Сюжет фільму поширюється на 5 днів із життя великого метра у 1979 році . Вічність рівно за рік до вічності . Москва – Бахара , Бахара-Рай-Бахара , Бахара-Москва. За такими маршрутами подорожує бард впродовж фільму . Акценти у відео розставлені двозначно.
Основним є клінічна смерть Володимира Семеновича.
Та все ж стрічка наповнена багатьма полігамними аспектами , які паралелізують його творчість і певними сценами втілюють їх у його ж таки житті – це поняття дружби , вірності , відданості , що надає великої реалістичності та емоційного переживання при перегляді. Тут все як у житті…

Моя глядацька думка зупиняється на тому , що фільм має два емоційних завершення, подвійний ,абсолютно не зв’язаний між собою фінал.
Над реальне воскресіння Висоцького та його відліт назад до Москви.
Здається що між цими двома сценами немає нічого спільного , та все ж вони емоційно зв’язані та являються таким собі чуттєвим піком ,який провокує глядача на сльози та відчуття блаженства та доброти.


Хто ?
Як тільки у фільмі показали Висоцького ,мій сусід по кінозалу одразу промовив у голос «Але схожий, фантастика». Фантастика ще та, яка активізує мурашки по тілу та якесь містичне відчуття того , що він досі живий . Постає запитання , яким чином таке втілили і хто ж зіграв головну роль ? Бо заявлений був сам Володимир Висоцький.

Режисери та сценарист , син Висоцького , Микита , трактували це у ракурсі таємниці з причини уникнення ототожнень актора з Висоцьким. «Нехай всі думають, що це Він і є».
В мережі розглядались кандидатури Володимира Вдовиченка і Сергія Безрукова. Хто ж насправді – нехай залишиться таємницею, яку глядач сам розкриє для себе .

Відкриття

Багатогранний , загадковий , прямолінійний , впевнений , вразливий, емоційний , безшабашний ,як і сам автор фільм. Наповнений вірністю і зрадами , добром і злом , людяністю і ненавистю , любов’ю.

Фільм розкриває нового , більш справжнього і повного Висоцького , з його відомими і невідомими захопленнями , реаліями та почуттями, думками та переживаннями.

«Я спеціально почав з пісні, щоб у Вас не виникало сумнівів, хто перед Вами.»-жартував Він , розмовляючи з залом , та даруючи ейфоричні відчуття.

І якщо до сеансу Ви знали лиш гучні та талановиті ініціали В.С.Висоцький , то фільм настільки проникне у Вас що Ви свідомо чи несвідомо почнете цікавитись його творчістю.


Корисні посилання:
Фото,трейлери,актори
Як знімали фільм
Хто зіграв Висоцького(спойлер)

Якщо процес формування терміну "легенда" сформатувати в алгоритм і розглядати з точки зору теперішнього часу - то він швидше за все матиме слідуюче забарвлення : колись були люди,що в силу свого часу мусіли,коїли певні дії,хоча насправді просто жили, але завдавали неспокою,або ж навпаки створювали резонанс іншим людям і цілому суспільству.Бо такий час.
Потім цей час проходить , але є безліч людей,яких це стосувалось менш обширно , за віком вони були трішки молодшими,від яскравих представників того покоління.Вони ще не нащадки,але й не основоположники житейських течій того часового проміжку. Тому ці люди відіграють роль таких собі живих носіїв інформації,з точки зору спостереження. Вони це пам’ятають,але участі не брали. Це доходить до третього періоду-переповідання, в якому проходить зміна поколінь . Все ще вирує та аура якоїсь таємничої небезпеки чи ймовірності що дії попереднього покоління повернуться , але й водночас є розуміння того,що зараз вже інша епоха і інший час.А за ними вже йдуть яскраві приклади індивідів,які жартуючи і стібучись ,навіть не підозрюючи всієї тодішньої реальності ситуації , розповідають про різні (зараз) кумедні випадки з певних районів міста.

Сьогодні однолітки Незалежної України згадують 90-ті ,які вже плавномо переходять в міленіумні- як перші ігрові приставки , жуйки турбо , колекціонування металевих кришечок , дешеве морозиво , запах хліба, кефір ще у пляшках,а сік прилипав до стінок стакану,який можна було придбати на розлив у магазині навпроти залізнодорожнього тернопільського вокзалу.Або ж потім посиденьки в дворах за грою в карти,футбол і іноді якісь там мінімальні бійки через примітивні непорозуміння з приводу чия черга винести з дому води ("якщо я зайду,то мене вже не випустять"),тощо.Та у виняткових випадках двір на двір через те,що когось там бачили з чужою дівчиною.

І в той же час люди,які будучи старшими на кільканадцять років від цієї точки відліку,про яку з досвідом можу повідати я... розкажуть Вам зовсім інші спогади,історії та асоціації про 90-ті .

Легенда з перших уст - роман тернополянина, Анатолія Дністрового "Пацики"

Тернопіль.Бам.Вулиця Київська.Кримінальні 90-ті.Простий хлопець на ім’я Толік ,який "навчається" в ПТУ №2 відвідуючи пари через день,мешкає з мамою та вітчимом . За інтересами не відстає від своїх друзів - посиденьки в генделиках,за випивкою та цигарками ,пошук випадкових статевих зв’язків , бійки , та відслідковування "лохів" для "кидалова".

Це низько,маргінально і примітивно але водночас це той час,та епоха. І це було таким же як в наш час мати дві освіти. Або так , або ніяк .

Вся книга йде від першої особи , в якій автор частково описує себе і всі інші персонажі так чи інакше були і є реальними особами. Читаючи це абсолютно не віриться , а хочеться сказати - яка класна вигадка. Дивлячись на самого автора , абсолютно відкидається думка, що кандидат філософських наук може мати теке минуле.

Книга весь час над прірвою... На межі ... І це приємно дивує,як людині з такими життєвими цінностями вдавалось балансувати і в багатьох випадках проявляти людяність та здоровий глузд.І у сумі - саме людські якості як доброта і свідомість - ключ до успіху.

Роман загалом дуже збалансований, поступовий і гармонійний в плані техніки,але страшенно різноплановий в аспекті дій ,думок головного персонажа.
Друзі , перша любов , мама - з одного боку світло ,чисто ... А з іншого - це все в секунді може перейти в брутальну лайку,бійку і абсолютне недумання про наслідки .

Пацики - це той час коли пора задуматись і перейти з реалізму кримінальних вчинків на мрійливий оптимізм , а зокрема думки про майбутнє, хороше,високоякісне майбутнє з освітою і нормальними ,людськими цінностями.

Але все це не одразу приходить і всьому свій час. Кожен період потрібно пройти .Від безшабашності до здорового ,зрілого глузду.

Цілу книгу як основних персонажів так і читача переслідують дилеми - добре чи погане, друзі чи вороги,вірність чи зрада, реальність чи вигадка, хочеш чи не хочеш , добре чи недобре....

Життя всьому вчить. Сьогодні ти є ,завтра тебе нема... І "Пацики" якнайяскравіше дозволяють уявити себе в той час. Пережити ці етапи безшабашності та обрести розуміння впродовж цього короткого занурення в 90-ті , винести з того якісь свої тези , додати або змінити цінності і в наш час вже з гумором придумувати або ж переказувати легенди про Тернопіль,Бам та 90-ті.

Північ , південь , захід , схід... Куди б ти не пішов , ти завжди повертаєшся туди , звідки почав , часто по колу , навіть не зважаючи на те,що світ рухається по спіралі... Знову й знову людина виходить на вже знайомі стежки , так їй до смаку припадають конкретні місця,які згодом стають улюбленими . Та, через певний проміжок часу, від перенасичення, обрана місцина ,яка колись до втрати свідомості і будоражливих асоціацій будила сприйняття і напувала його новими емоціями,наразі є звичайною,навіть трішки проковтненою часом... Зазвичай,рано чи пізно це стається з кожним... Та не з Максом Кідруком...

Північ , південь, захід , схід - це не для нього . Його вектори руху уособлюють в собі суміш шостого відчуття та надзвичайної карми. Якщо б ця карма мала якийсь облік,то це швидше за все була б у вигляді "5-ї точки" , бо тільки вона може знайти на свою голову такі нереальні, але дуже реалістичні пригоди. І довгий час вона ,швидше за все, не мала конкурентів , аж поки на горизонті не з’явився сам Максим Кідрук .

І якщо у багатьох пересічних людей слово пригода(читай."авантюра") асоціюється з чимось туманним, себто обманом ,ризиком невдачі , сумнівами , страхом перед невідомим , то у вищезгаданого мандрівника - різного роду затії та витівки є харчем щоденним , духовною потребністю і фразою "а чому б і ні ?" .

І ось завдяки "А чому б і ні?" світ може споглядати черговий мистецький тревел-проект , що позиціонує себе як роман - "Любов і піраньї".

Ці два іменники сповна присутні у книзі , цілком повноцінно розкриті ,як теми для обговорення і не тільки вони .

"Київ-Мілан-Сан Паулу- Кампо-Ґранде-Куйяба" - ось невеличкі дані маршруту по окупації Бразилії українцями.пишу у множині,бо у цій поїздці автор має "в поміч" ще трьох компанйонів. За яких умов ці бідні(ну це я вже перебільшую) хлопці опинились на тиранічному вишколі у Кідрука, про це я не розкажу. Про відомого ,корінного бразильця Айлтона Лару ,товстощокого та усміхненого фазандейро Фабіо ,завсідника місцевого Пантанальського басейну крокодила Петю, милого пса Шарика і піраній,які їли самі себе я теж не розкажу. Ой,а це я ще забув про кайманів , капібар, гіацинтових ар, тапірів,ягуарів,лисиць , мавпочок та іншого роду живність.Про загадкову кучерявку,яка наповнює цю книгу любов’ю, інтригою , загадкою , а потім розчаруваннями, болем і проблемами тим більше не буду лепетати.
А ще кросівки , крутецькі адідаси з дизайном від Порше,які канули і смердючу прірву та беретту за 40 євро , а також Бразильсько-Парагвайські водоспади та найвеличнішу та найпотужнішу ГЕС у світі...
І було б дуже плачевно , що я тут стільки всього розповів,якби не те, що це тільки загальні риси того,що чекає читача на сторінках самої книги .


А книга...Та й сказати то особливо нічого - Кідрук - це Кідрук . І якщо Ви вже читали його книги , то тут Вам лишень чергове зелене світло та трьохсотсторінковий шлях до душевного задоволення .

Хочу виділити 5 основних причин за які я люблю читати Кідрука:

1.Гумор. - хотів сказати - найголовніша причина,але це не так.Проте , завжди натикаючись у книзі на чергову перипетійну ситуацію прямий вихід з якої - це сміх. І сміючись до кольок у животі і розпластуючись по підлозі вдяряючись об власні звукові хвилі мого сміху завжди промовляю одну й ту саму фразу "як він це робить ?" потім легенько витираю сльози(радості звісно) і продовжую далі.

2.Бачення світу - не у всіх є можливість , та й звісно бажання вештатись по пояс у багнюці , не митись по два тижні , ризикувати власною шкурою, а частенько спеціально ризикувати.А ще перед цим всю подорож треба спланувати. А тут хочеш Мексику - прошу дуже , Острів Пасхи - нема проблем , Бразилію - будь ласка.
І все це не виходячи з хати ,а іноді навіть не відриваючи дупцю від старанно насидженого диванути заповнбєш мізки першокласною географічною інфо у добротному художньому викладенні.

3.Детальність - така конкретика та точність опису , володіння знаннями щодо конкретної ситуації,предмету,події є далеко не в кожного . Бо рівноцінно з величної речі можна зробити шлак, не маючи неохідних знань та упускаючи деталі.А тут з цим успіх.

4.Стиль - у книгах Кідрука дуже часто присутні елементи такої собі товариської фривольності. "гей,чувак,не гальмуй" - зринає з літер голос автора. Тобто, під-час читання є такий собі ефект присутності і проникнення в книгу. Створюється враження того , що тобі переповідає враження від чергової поїздки в Європу якийсь добрий друг.

5.Лексика - холєра, я обожнюю діалектизми , такі різноманітні моцні слівця,від який розпирає горідсть шо то саме в нас таке є,а не приходиться захоплюватись іншомовними запозиченнями. Так от завершує вибуховий коктейль з бразильської кампіріньї саме відбірна лексика.

От власне й усе. Кільканадцять годин тому , мов зустрічне авто з моїх очей зринув останній листок "ЛЮБОВІ І ПІРАНІЙ" , але я ще довго уявлятиму себе безшабашним мандрівником бразильських джунглів і прокидатимусь з криком "АААА,кайман" одягатимусь і валитиму на пари :)

Приємного читання !

Заманулось мені дещо придбати, а в Україні нема ,хіба на емігрантах :)))

Яку картку потрібно ?
В якому банку краще оформити ?
Чи не виникає проблем з доставкою до нас ?
Чи можливо є якісь компанії там , що за невеликі комісійні могли б зробити цю покупку для мене ? щоб я не морочив собі голову з цими бамагами і картками?!
І тд і тп :)))

Дякую аз будь-яку інформацію :)

Світанок...Сидячи посеред роздоріжжя на капоті чорного порше , тримаючи в правій руці стакан з кавою, а в іншій запалену сигарету, думаєш що зробити першим … ковтнути кави чи затягнутись нікотином ?

Дивишся на роздоріжжя , горизонт… Згадуєш, ностальгуєш, аналізуєш, розважаєш. Що ти зробив не так ? блін , все , все ,багато гімна , і винен тільки я … І що робити далі ?

Обертаєш голову на частину шосе, яку ти вже проїхав… Позаду сотні миль, за якими ховається минуле, чи то ти ховаєшся через ці сотні миль від нього. Водночас тобі хочеться повернутись , гордо так , анулюючи в свідомості весь негатив, який ти начудив , і щоб він анулювався не тільки в твоїй голові , а й у голові тих, хто є тим , наразі, минулим .
Тобі хочеться ,щоб воно було теперішнім і щасливим майбутнім . Але ти не можеш повернутись , після всього…

Наразі , перед тобою етап переродження , коли ти все-таки залишишся в душі дитиною, але ці юні поклики перетворюватимуть в аристократичні манери безперечного джентльмена з шармом і тим же, безпосереднім ,великим серцем ,але вже, лише для однієї жінки ,просто потрібен якийсь час…

Кава парує на паралелі з сигаретою… інь-янь з нікотину і кофеїну ,в якому немає білого , тільки чорне… чорна рідина і чорний нікотин… Баланс, але негативу, темного і шкідливого. Та все ж мусить бути частинка світла , проблиск надії…


Вечір…
Проблиск не заставив себе довго чекати, а виразився у світлі фар автівки , що рухається на зустріч…

Недопалок давно погас , кава охолола,а ти все сидячи посеред роздоріжжя на капоті чорного порше , тримаючи в правій руці стакан з кавою, а в іншій сигарету думаєш що зробити першим … ковтнути кави чи затягнутись нікотином ? Кидаєш і те, і інше додолу-ось він , шматок світла, що збалансує твій інь-янь .
Ти їдеш в зворотньому напрямку, повертати минуле і зробити його теперішнім і майбутнім…Бо ти надто сильно прив’язався до спогадів ,або до долі…